Це з досвіду роботи в різних фірмах — не лише особистого, а й зі спостережень за чужими долями в доступному мені просторі.
У багатьох фірмах є певна межа суми, яку «найголовніший» погоджується платити на конкретній посаді. Я конструктор, тому далі описуватиму це з погляду конструктора.
Ось платять усім конструкторам певний «Ікс грошей» — назвімо його просто І. Звісно, вираховують за дні, взяті власним коштом, і не завжди доплачують за те, що довелося затриматися, бо «треба встигати у відведений час, а якщо не встигли — це ваші проблеми». Думаю, ви й самі це знаєте. Трохи менше платять під час випробувального строку, намагаючись розтягнути його якнайдовше; менше можуть платити й студентам, які працюють, продовжуючи навчання. Але загалом зарплата конструктора — І грошей. І ось з’являється хтось, хто претендує на вищу зарплату. Досвід у людини великий, конструкторські завдання вона може виконувати складніші, скажімо, ще й розрахунки на міцність робить. Загалом їй погоджуються платити більше: в оголошенні для нових працівників написано «10000-20000 гривень залежно від досвіду», а в середньому платять, скажімо, 15000. Та щойно їй починають платити більше, у «найголовнішого» відразу виникає якесь приховане занепокоєння: «А чи не дарма я йому стільки плачу?», «Може, він того не вартий?».
Уголос цього не кажуть — а може, й кажуть. І це може призвести до того, що вам починають підкидати, скажімо так, дещо розширені завдання, які явно виходять за межі компетенції конструктора й потребують невизначеної кількості часу. Адже вас прив’язують до рішень інших людей, і саме ви стаєте кінцевою ланкою. Якщо хтось у цьому ланцюжку, на кого ви безпосередньо вплинути не можете, чогось не зробив, ви теж не можете завершити свою роботу.
А бувають і ось такі «тести»:
У фірми зависло замовлення, у строки не вкладаються, причин безліч. Десь запороли виточену деталь, без якої не зібрати все інше; десь нарізали деталі за кресленнями старої модифікації; десь просто пригальмували й чогось не докупили. Або не купили, бо потрібно щось специфічне в кількості 50 шт. і ще вчора, а продають лише на замовлення, від упаковки, із транспортуванням, скажімо, з Польщі, зі строком постачання 3-4 тижні. Інших постачальників немає, бо навіть одна упаковка — не той обсяг, заради якого вони вдаватимуться до якихось надзвичайних дій. От якби вагон замовили — тоді так.
Усе заплутано. Вас як конструктора це безпосередньо не стосується, це поза вашою компетенцією, і взагалі ви зайняті іншим плановим завданням.
І тут «найголовнішого» осяває, і в якийсь момент він повідомляє: «А чого ми так паримося? Ось у нас людина сидить, великі гроші отримує — треба відпрацювати. Нехай напружиться й розрулить ці непорозуміння, щоб усе відвантажили вчасно!». І ви розумієте, що це сказано вам. Також розумієте, що до вказаного строку цю ситуацію не розрулити. А всі інші дивляться на вас і розслабляються: з них відповідальність начебто зняли, показали на того, хто має дати прості й зрозумілі вказівки, що робити. Вони, звісно, розуміють, що ніфіга у вас не вийде, але це вже не їхні проблеми.
І все, прощавай, зарплато вища за І. Вам довели, що ви не геній, нічим від інших не відрізняєтеся й нема чого платити вам більше.
Що робити? По-перше, найбанальніше — мати фінансовий запас, щоб у разі чого можна було просто звалити й шукати щось нове.
А для початку сказати, що розбиратися з усім цим — поза вашою компетенцією. Якщо їм цікаво погратися репутацією фірми, то я можу взяти участь, хоча й знаю, що ніфіга не вийде. Я казав: «Ну ви мені прямо анекдот влаштовуєте, на кшталт: “Ви на скрипці граєте? — Не знаю, не пробував”».
Хочете, щоб я перед залом спробував, чи вмію грати на скрипці?
Хочете, щоб за строків, які вже горять, розрулювати події взялася людина, яка в цьому ніфіга не тямить? Не соромтеся й не бійтеся казати «не знаю» і «не вмію» про речі, яких справді не знаєте й не вмієте. Я конструктор, не менеджер, не постачальник, не людина, чия професія — домовлятися з іншими людьми. Тобто в житті, у побутових питаннях, я це, звісно, вмію, але це не моя професія. Ви хочете, щоб я спробував це зробити? Добре, але врахуйте: на скрипці я не грав, хоча спробувати можу.
Звісно, якщо ви відчуваєте, що ймовірність розрулити ситуацію вашими силами відрізняється від нуля неозброєним оком, якщо готові зійти на п’єдестал переможця, подолавши всі барикади, — беріть прапор управлінця в руки й уперед. Тільки не намагайтеся вникати в дрібниці й не соромтеся сваритися. Тобто, якщо якийсь цех починає цікавитися, скажімо, оплатою надурочних, відразу кричіть у відповідь, що вас це взагалі не колише: усі питання до начальника й бухгалтерії, а вас цікавить, щоб деталь Ікс виготовили до часу Ігрек. Можливо, доведеться пересваритися з половиною фірми. І більшість тих, із ким пересваритеся, вважатимуть, що ви діяли не так, як мали б. Тож, якщо не збираєтеся змінювати амплуа на управлінця, добре подумайте, чи все це вам потрібно. І врахуйте: процес може затягнутися, а виконувати в цей час ще й обов’язки конструктора ви навряд чи зможете — буде не до того. Це теж треба врахувати.
Тому ще раз: «Ви хочете, щоб я спробував це зробити? Добре, але врахуйте: на скрипці я не грав, хоча спробувати можу».
Мене це рятувало. Але перед цим були певні дії. Наприклад, відразу після приходу на роботу, коли мене намагалися змусити виконувати роботу постачальника, я відразу казав: буде повільно й сумно, але краще, ніж якби ви спробували запрягти постачальника конструктором. Ви, до речі, чому менеджерів і постачальників час від часу не запрягаєте конструювати — «для кращого розуміння роботи фірми»? Цю думку я доносив за кожної нагоди: кожен добре робить свою роботу, а за всіляких замін ви потрапляєте в зону невизначеності.
За життя я виконував обов’язки начальника цеху, майстра дільниці, виконроба й зрозумів, що це не моє. Тобто загалом можу, але поєднувати з роботою конструктора — категорично ні, якось не поєднується. У когось, може, виходить бути в режимі « і швець, і жнець, і на дуду грець», а в мене після майже двадцяти років експериментів — ні.
І ще: протестувати проти того, що на вас звалюють таку фігню, треба відразу й безапеляційно. Жодних «спробую», «постараюся», а весело повідомляти, що ви такою хрінню ніколи не займалися: я ж конструктор, а не адміністратор. Але насмішити всіх, особливо конкурентів, можу. Щоб відразу було зрозуміло: ви сприймаєте цю ідею як дурний жарт і стовідсотково розумієте, що на виході буде ніщо, пшик, а то й гірше, ніж було. Якщо, звісно, ви все-таки не вирішили змінити амплуа.
Назва статті «Як погано бути найрозумнішим і найкраще оплачуваним», звісно, провокаційна. Насправді добре бути і найрозумнішим, і найкраще оплачуваним у своїй професії, але лише тоді, коли вас оточують адекватні люди. Інакше вони будь-яким способом намагатимуться довести протилежне щодо вашої компетентності: підловити на якійсь дрібниці, щось перекрутити або взагалі видати сентенцію в дусі армійського анекдоту: «Якщо ви, цивільні, такі розумні, то чому строєм не ходите?».
Виживання в конкретному колективі потребує відомостей про конкретних людей. Я не можу дати загальних порад, які обов’язково працюватимуть у кожному випадку. Але думаю, що загалом ви зрозуміли. Якщо розумієте, що для досягнення бажаного треба піднятися вище за інших, будьте готові: вас, як найвище дерево на ділянці, неодмінно спробують зрубати.
Про подібну ситуацію у сфері IT є цікава стаття на Хабрі. Даю посилання, але скільки воно працюватиме — не знаю. https://habr.com/ru/post/65414/
Стаття називається «И жнец, и швец, и на дуде игрец — специалист по Интернет-технологиям»