Спочатку місце:
Харків. Метро «Індустріальна», колишня «Пролетарська», що плутає багатьох, оскільки через одну станцію розташована станція «ім. Масельського», колишня «Індустріальна».
Поряд перебудовується ринок. Стою на тролейбусній зупинці й думаю, що, може, пішки піти, прогулятися хочеться, і пішов.
Зустрів друга, якого не бачив пару місяців, хоч і живемо поряд, і пішли разом. Розмовляли, як Морж і Тесляр у Льюїса Керрола, про все, «про кораблі й сургучні печатки, про королів і про капусту». Поки, пройшовши вже дві третини шляху, не побачили рекламу живого квасу, там протиставлялося промислове виробництво з термообробленням і натуральне без нього. Далі видам спілкування у вигляді діалогу на тему натуральне-ненатуральне, розпочатого моїм другом, із відступами в мої роздуми. Текст скорочений для інформативності, та й на диктофон я не записував, писав із пам’яті:
— Ось живий квас — це сила, ніякої хімії, усе натуральне, отже, хороше. Чому все так не роблять? Законодавчо ж можна змусити?
— Ну ти даєш, «ніякої хімії», ти ще скажи «ніякої фізики», усе навколо — хімія й фізика. Ти ж сам із технічною вищою освітою.
— Ти зрозумів, про що я.
— Ні-а. Василю, я, чесно кажучи, ти ж сам пам’ятаєш, не люблю, коли люди кидають дуже загальну, багатозначну фразу й вимагають, щоб співрозмовник здогадався, що конкретно хотів сказати співрозмовник. А той періодично «коригує», повідомляючи «ти мене знову не так зрозумів». То конкретніше, про що ти?
— Я про ці всілякі «Е» добавки.
— Ха, так ось із пам’яті з Луркмор’я: сода -E500, лимонна кислота -E330, оцтова кислота E260, етанол E1510, що з них тобі не подобається й чому? Тільки не кажи «Ти зрозумів, про що я».
(У мене вдома давно заради жарту всі побутові інгредієнти, що мають Е-класифікацію, так і підписані, тому й запам’ятовується. А ідея підписати справді виникла після прочитання статті «Харчові добавки» з Луркмор’я http://lurkmore.to/Пищевые_добавки почитайте, порадієте)
— Дістаєш?
— Ні, допомагаю прояснити картину. Що тебе хвилює?
— Ну в їжі часто трапляються всілякі отрути. То тим народ отруїться, то тим. У маслі пальмовий жир та інші обмани.
— Так який це має стосунок до хімії? Це не хімія, це недотримання технічних норм і шахрайство, справа санепідемстанції й міліції та інших подібних, хімія й хіміки тут ні до чого.
— Раніше ж не труїлися.
— Труїлися, тільки інтернету не було, а телевізор і газети через цензуру проходили, якщо ти про СРСР. Та й промисловість була простіша, а до Брежнєва й контроль жорсткіший. Тут річ у тому, що світ став складнішим, з’являються нові мийні засоби, яких треба грам на тонну води й після них вимивати добре, зате вони вбивають набагато більше шкідливих мікробів, ніж раніше. Мікробів, до речі, теж стало більше, і вони агресивніші, тому що антибіотики у вільному продажу, п’ють їх мало не при кожному чханні й багато хто не витримує курсу, щоб усіх добити, і мікроби, борючись із ними, мутують і вдосконалюються.
А дурнів стало більше, причому дурнів з освітою, за СРСР знецінили звання Інженера. Наштампували їх стільки, що зарплату в 120 рублів давали. А їх має бути вдесятеро менше, з високою зарплатою й такою самою високою відповідальністю. А ще світ став м’якшим.
Як на мене, за Сталіна була така думка. «Якщо впіймали зловмисника, то його можна перевиховати, зробити своїм прихильником, оскільки наявність злого умислу, ворожа ідейність, передбачає наявність розуму, здатного утримати ідею. А якщо вже сформована людина у віці влаштовує на робочому місці незрозуміло що, показує свою доти приховувану некомпетентність і взагалі не розуміє, що і як вона накоїла, то це десять років без права листування, нехай наостанок на благо Батьківщини кайлом помахає, оскільки дурня перевиховати не можна.»
— Згоден. Стало б краще. Тільки не вийде. Це за СРСР можна було. Зараз ні.
— Звісно, за капіталізму це й не потрібно. Ринок сам усе розгребе. Тільки це за капіталізму, а не коли одна нога в капіталізмі, друга в СРСР часів, коли він уже псувався, а тіло зависло незрозуміло над чим.
— Усе одно треба, щоб відповідальність була. Я ось чув таку історію про Давньоримську імперію. Інженер, який побудував міст, зобов’язаний жити в будинку під мостом, щоб, якщо міст обвалиться, то йому на голову. Ось це мотивація!
— Чудово, звісно. Десь так і було, тільки я чув це дещо в розширеному вигляді. Інженер же сам міст не будує? Але він не тільки створював проєкт, а повністю курував його спорудження, тоді він одночасно отримує будинок, що будується разом із мостом і розташований під мостом, принаймні частково під мостом, а також якийсь відсоток від плати за проїзд мостом і вирішальний голос у проєктах будь-яких його модернізацій та подібному. Тобто отримує і батіг, і пряник одночасно. Якщо міст у хорошому прохідному місці, то людина стає заможною на все життя, а точніше, поки міст не зіпсується. Подробиць не шукав і не знаю, можливо, це взагалі міф, але ідея цікава.
Але дивись. Тут на людину не тільки обов’язок повісили, а й владу з грошима за це дають. А що візьмеш із товариша, який отримує дві мінімальні зарплати? Доходи мають бути співмірні з ризиком, інакше пошукайте дурнів узагалі цим напрямом займатися.
— А звідки це взагалі? Я в якійсь науково-популярній книжці, пам’ятається, читав.
— А я, здається, в економічно-популярній, якщо можна так сказати. Там це теж давалося не як стовідсотковий історичний факт, а радше як ідея, що перегукується з ідеями автора. Здається, вона згадувалася в книжках Нассіма Талеба, присвячених ідіотизму сучасної економіки й обивателя та методам подолання хоча б першого чинника,
— А ідіотизм він вирішив не чіпати? Мабуть, читав твір Айзека Азімова «Самі боги»? Назва така патетична, багато хто з наших спільних знайомих, побачивши назву, кривився, «Знову про космічних суперменів», а це назва — середня частина ще античного вислову «Із людською дурістю самі боги безсилі боротися»,
— Ну так. Тож щодо усунення другого чинника зрозуміло. У Нассіма Талеба звучала така ідея: усі фінансові консультанти й менеджери верхнього рівня мають бути повністю фінансово зав’язані на компанію, на яку працюють. Якщо вона розоряється до нуля, то й вони йдуть по світу, а будь-які сторонні накопичення «на випадок, якщо компанія впаде» мають жорстко переслідуватися за корпоративною етикою з відбиранням ліцензій, втратою репутації та іншими нехорошими для них речами. Відповідно, і компанія має мати перед ними зобов’язання, що не дають їй можливості, скажімо, несподівано звільнити. І тоді, каже Нассім Талеб, ви побачите, наскільки збалансованішою стане світова економіка. Як на мене, резон у його словах є. Але знову ж таки, це багато чого треба змінювати.
— А щодо натурального харчування? Усе-таки ж корисно.
— Ти ще скажи «треба їсти те, що відповідає вашій расі».
— А що, генетичної схильності ніхто не скасовував.
— А скільки «чистих» народностей залишилося? Знаєш, за що Миклуху-Маклая вибирали, зокрема коли до аборигенів відправляли?
— За що?
— За статеву стриманість, щоб у процесі вивчення одного з небагатьох генетично відокремлених народів. А то в процесі вивчення можна так своїми генами розбавити, що наступним уже й вивчати нікого буде. А зараз скільки залишилося людей, усі предки яких проживали в одній місцевості хоча б три-чотири покоління? Як харчуватися синові казашки й естонця, який проживає в Білорусі? За канонами яких культур? Тож етнічно залежне харчування для сучасного світу — це як сферичний кінь у вакуумі. Дуже «приблизне наближення».
— Прикольно, про Миклуху не знав. То що, нормального харчування не існує, чи як?
— Існує, але це як із нормальними книжками. Хороших книжок менше не стало, в абсолютній кількості, менше стало у відносній. Процес книговидання спростився, на комп’ютері писати простіше, ніж на друкарській машинці чи тим більше руками. Я сам уже років п’ятнадцять руками пишу тільки зрідка, переважно розписуюся або нотатки на клаптиках паперу роблю. Бо нема чого. Усе набирається на компі. Так і з харчуванням. Воно зараз інтернет нагадує, є все, частина дешево, частина дорого. Тільки вибір за вами, якщо у вас немає особистого дієтолога. А ось тут проблеми й починаються. Як у фотошопі немає кнопки «Зробити, щоб усім сподобалося», так у виборі харчування немає на сайті кнопки «Зробити мені харчування хороше за всіма параметрами».
— А чому? Ну якщо замислитися. Уводиш туди всі свої дані, а воно тобі пропонує.
— Ну припустімо. Увів, воно тобі видало дієту для схуднення з найжорсткішим графіком. Що буде у відповідь? Правильно, скиглення: «це я й сам знаю, мені так, щоб не напружуватися, щоб не почуватися голодним, щоб не пропускати вечірки, щоб теща не психувала, що вона готує, а я не їм», це я перебільшую, звісно, але ж як жити добре й правильно, і так майже всі знають, а ось змусити себе цього дотримуватися. Із цим проблеми, тут-то нюанси й починаються.