Дуже складні у виготовленні й дорогі «іміджеві» кеги для виставок і демонстраційних заходів. Вони повністю працездатні, це не муляж. Але, на мою особисту думку, мідь на обшивці — це маса постійних проблем і ризик подряпин та деформацій, після яких відновлювати зовнішній вигляд дуже дорого.
Еліптичний варіант залишили на потім, а для початку виготовили круглі, але теж із мідною обшивкою. Після зварювання їх запінили пінополіуретаном і зрізали зайве. На відміну від інших робіт, із цієї в мене залишилися фотографії, але не знайшов креслень. Цілком можливо, або не зберіг, перетворивши модель на щось інше, або вони «полетіли» разом із багатьма іншими у 2013 році, коли в мене «згас» жорсткий диск на 3 терабайти, пропрацювавши рівно на місяць довше за гарантію. Дані відновити так і не вдалося.
Потім обшили мідним листом і прибрали всі забруднення та сліди зварювання. Під час очищення зовнішнього обрамлення з нержавіючої сталі мідну частину регулярно захищали плівкою, яку потім знімали, інакше її обов’язково чимось би заляпали. Саме приміщення — це приміщення вже неіснуючого Харківського метробуду неподалік ДСУ-34. Цей район, здається, називається селище Плиточне: там постійно були всілякі складнощі з назвою місцевості. На останньому кадрі укладаємо кеги для перевезення до Луганська. До Полтави вони потрапили через Луганськ: оскільки тодішні директори Луганського й Полтавського пивзаводів — родичі, брати Лавриченки, кеги «засвітилися» в Луганську, а коли завод почали розпродавати, переїхали до Полтави.
Ось вони доїхали. На фото навіть є дата — третє березня 2010 року.
Кеги працювали справно, сорочки охолодження не текли, їхньої площі вистачало. Загалом усе гаразд.