На городі в Діда ріпка на добривах підросла,
З пів хати виросла й зелене листя в небо піднесла.
Дід ухопив її та смикнув — нерухома, мов стіна,
Покликав всіх, взялися разом — не витягується вона.
Звірів домашніх всіх гукали,
Мишей з усіх околиць звали,
Глистів, бліх, вошей, тарганів.
І ріпку вирвали нагору…
З нагоди перемоги тої, з дозволу Діда, всі юрбою
Бенкет улаштували гучний,
Дід сів на чолі, як герой.
Але в житті не все так просто:
Можливість ось такого зросту
Рослині дали не за так —
Отрутою був хімікат,
Що вгору зметнув рослину цю.
І Дідову пісеньку проспівано вже всю.
Його сім'ї, звірів домашніх.
Усі полягли за обідом,
І миші виздихали слідом.
А ріпи отруйний моноліт
Біля вимерлої хати стоїть.
Історія публікації тексту
- Розділ: З пар із безпеки життєдіяльності. 1993–1996
- Період написання: приблизно 1993–1996
- Перша підтверджена інтернет-публікація: 2010-07-11 00:28
- Уперше опубліковано на: Stihi.ru
