Діло було під час виготовлення ємностей у місті Орджонікідзе для компанії Procter & Gamble. У 2010 році цей процес загалом описано тут а крім описаної там ситуації, була ще одна, скажімо так, «затичка», дізнатися про яку, гадаю, буде корисно моїм колегам.
Ємності виготовляли за кресленнями, востаннє відредагованими в 1986 році, а самі креслення зробили в Туреччині ще трохи раніше. У хімічному машинобудуванні використання креслень такого віку — не рідкість, адже за цей час нічого принципового ні в матеріалознавстві, ні в опорі матеріалів, ні в металургії поширених марок сталі не змінилося. Від нас вимагалося виготовити копії цих ємностей, бо саме в такому разі не було б проблем з оформленням їх усередині фірми. Інакше було потрібно багато писанини, погоджень та іншого подібного. Креслення ми переглянули, нічого особливого там не було, контракт підписали й почали працювати.
Десь ближче до кінця виготовлення й посеред монтажу виявили певну «незрозумілість» в описі ущільнення для люка. Не для всіх люків, а одного чи кількох, точніше вже не пам’ятаю. Як ущільнювач там був указаний якийсь незрозумілий матеріал, назва взагалі не викликала жодних асоціацій і, чесно кажучи, не запам’яталася. Але оскільки розробники були з Туреччини, назвімо цей матеріал «Істамбуліт 64/32». Цифри там теж були, теж ні про що не говорили, і прив’язати їх якось до товщин-габаритів-тисків-температур не виходило. Коли з цим підійшли до замовника, місцевий проктер-енд-гемблівський осередок сам очманів, але відразу спробував відмежуватися: «Ви підписували, що зробите як на кресленнях, отже, робіть».
І я почав шукати, що ж це за «Істамбуліт 64/32». Насправді його назва не викликала жодних асоціацій із Туреччиною. Пошуки зайняли не один день із використанням автоперекладачів, бо з турецькою в мене зовсім ніяк. І ось що з’ясувалося: матеріал цей, у принципі, звичайний пароніт — гума, вулканізована разом з азбестом та іншими наповнювачами. Тільки робила його фірма, яка всім матеріалам давала власні імена й любила додавати до них якісь місцеві породи та мінерали.
Сама фірма розпалася в 1982 році: не реформувалася, не перейменувалася, а саме розпалася, розпродавши все обладнання й напрацювання. Навіть цю інформацію я знайшов насилу, адже в ті роки, як ви розумієте, оцифрування інформації поширеним не було, а потім нікому не було треба. Та й ця інформація ніяк не перевірялася: уривки з якихось форумів, уривки з якихось повідомлень, не більше. Тому знайти точні дані про те, що ж це за матеріал, не вдалося. А якби й знайшов, що зроблено його з такої-то гуми, виробленої на іншому, уже неіснуючому заводі, азбест із якогось місцевого родовища, наповнювач теж звідкись із геологічних надр Туреччини, — чим би це мені допомогло?
Хотілося просто знайти технічні параметри цього «Істамбуліту 64/32»: термостійкість, міцність, аналоги, зрозуміти, що це за цифри. Але не вдалося. Звісно, може, якби, знаючи турецьку, поїхати до Туреччини й там пошукати в технічних бібліотеках, то, можливо, і знайшов би, але інтернет на той момент себе вичерпав. Або, знову ж таки, знаючи мову й маючи купу часу, полазити тематичними форумами — явно щось би знайшов.
Було повне розуміння, що туди можна було поставити як ущільнювач, адже параметри роботи були відомі. Але це була заміна, відступ від початкової документації, а отже, проблема. Та оскільки машини часу в нас не було, треба було якось це вирішувати. Зрештою вирішили, але на рівні того представника з Нової Зеландії, спілкування з яким описано у творі за посиланням на початку цього тексту. Поставили пароніт завтовшки щось близько 10 мм, пам’ятаю вже за зовнішнім виглядом. А який матеріал був спочатку, що означали цифри, так і залишилося таємницею в пітьмі.