Якими бувають взаємини між конструктором-фрилансером і замовником?
Крім звичайних, стандартних, нормальних.
Відразу залишимо поза розглядом випадки, коли вони друзі-товариші чи родичі. Це вже особисті взаємини, які можуть бути найрізноманітнішими залежно від ступеня спорідненості, особливостей стосунків та безлічі інших чинників. Нас цікавлять комерційні варіанти взаємин.
Варіант, коли якийсь стартап пропонує вам долучитися до проєкту безоплатно в розрахунку на майбутній відсоток від доходу. Я зазвичай погоджуюся за дотримання двох умов. Перша — я залишаюся онлайн-фрилансером, а не занурююся туди з головою, не залишаючи часу більше ні на що. Друга — юридично оформлений договір про майбутні відсотки й розуміння того, що вважати успіхом. Головне, щоб у ньому я був зазначений як особа з правом вето — правом заблокувати рішення — у разі продажу напрацьованих технологій іншим власникам. І взагалі фігурував у їхніх документах як співвласник. На зовсім дрібні справи я погоджуюся й без цього, роблячи два-три креслення, але з багатьох таких «дрібниць» прибуток, який дійшов до мене, дали лише дві.
Іноді, коли говориш із невеликими стартапами про укладення договору, це викликає нестримні веселощі й нерозуміння: «Ми ж і так тут усі свої». Але своїми схильні вважати тих, хто постійно перед очима: працює поруч увесь день, п’є разом чай, а іноді й горілку. Тобто живе поряд із ними весь ненормований робочий день. Перебуваючи далеко, швидко перестаєш бути своїм.
Часто стартапи припиняють існувати через те, що заздалегідь не провели патентного пошуку. На якомусь етапі виявляють, що те, що вони створюють, уже запатентоване. Можливо, лежить під сукном у якоїсь фірми й не використовується — але запатентоване. Хоча частіше в якийсь момент вони просто розсипаються, навіть якщо загалом справа просувається. Не всім вистачає терпіння: учасники з’являються дедалі рідше, а потім зникають. Але з ними буває цікаво.
Варіант, коли вас запрошують на роботу й під виглядом тестового завдання підсовують щось, над чим самі давно б’ються й не можуть розв’язати. А коли ви розв’язуєте, кривляться: мовляв, це не дуже, і ви «не їхнього рівня». Тут ви вже з досвіду маєте розуміти «вагу» й вартість завдання. Якщо не розумієте — запитайте у знайомих, на тематичному форумі, але головне, звісно, досвід. Якщо відчуваєте, що під виглядом звичайного завдання вам підсовують «кандидата на Нобелівську», або відмовляєтеся взагалі, або, якщо бачите, що можете розв’язати, пояснюєте складність і, головне, затребуваність розв’язання цієї задачі та домовляєтеся про іншу суму.
Якщо вас потім «кинуть», а документація у вас, звісно, залишилася, ніколи не займайтеся шантажем. Не вимагайте грошей, погрожуючи щось десь оприлюднити. Це вже кримінал. Просто швидко викладайте це у відкритий доступ із якомога докладнішими поясненнями: що це, навіщо, чим корисне й що ви самі це придумали.
Викладати бажано в кількох місцях: і на власному сайті, якщо він є, і на сторонніх технічних ресурсах на зразок Чипмейкера, можливо, створивши для цього нову тему. Там буде видно дату створення. Але повторюся: не намагайтеся цим торгувати — тут ви ступите на слизьку стежку. Хоч вам і не заплатили, ви в той момент працювали на сторонню компанію. Просто викладайте всі креслення й моделі. Гроші потім можна отримати, якщо хтось попросить це ще доопрацювати або розібратися, як упровадити.
Так само обережно викладайте свої роботи як рекламу: оприлюднювати можна лише те, що й так доступне для спостереження стороннім. Клієнт не завжди захоче — а радше майже завжди не захоче, — щоб якісь подробиці його технології чи особливостей конструкції потрапили в мережу.
Тому не займайтеся продажем готових креслень, зроблених для іншого клієнта. Це вже промислове шпигунство, за яке може наставати кримінальна відповідальність. Проєктувати на основі того, що залишилося у вас у голові, звісно, можна, якщо там немає чогось запатентованого. А якщо є — потрібно попереджати про це замовника.
Мені такі пропозиції надходили, і я помітив одну особливість — підхід до ціни. Якось навіть був цікавий діалог. У мене хотіли купити проєкт, який я робив для іншої компанії. Проєкт був доволі «довгий»: загалом місяців на чотири лише моєї роботи. Потім за додаткові суми я брав участь у запуску, налагодженні й доведенні до ладу вже під час роботи. Проєкт стосувався перероблення відходів і містив процеси ректифікації — розділення рідких сумішей багаторазовим випаровуванням і конденсацією — та крекінгу, тобто розщеплення складних молекул на простіші. До документів внесли зміни за результатами роботи лінії. І ось приходять люди з пропозицією: «Ми знаємо, ти там кілька місяців точно з-за креслень не вилазив, а ми заплатимо, як інженерам за три місяці платять». Я так і не знаю, чи то були конкуренти, чи мене перевіряли представники замовника, але висунув зустрічну ідею. Кажу: ви не так рахуєте. Проєкт уже працює й у разі повномасштабного розгортання може давати п’ять мільйонів доларів доходу на рік. От і почнімо із сум, порівнянних із цією, а не з місячною зарплатою інженера. Суму в п’ять мільйонів я вигадав на місці, жодного підґрунтя вона не мала. Але ті, хто прийшов, схоже, теж не розуміли масштабу проєкту, тому просто пішли, і більше я їх не бачив. А замовнику я сказав: мовляв, приходили, а я відіслав їх по більші суми. Там поусміхалися — не більше.
Варіант замовник-посередник. Часто це водночас замовник, який нічого не розуміє в тому, що замовляє. Найчастіше — посередник, який намагається звести докупи кількох людей, не давши їм зустрітися особисто, й хоче заробити на цьому посередництві. Головне — розпізнати такого на ранніх стадіях. Залежно від обізнаності вони бувають по-різному шкідливими. Деякі — професіонали й розуміють, що роблять, отримуючи свої гроші. Деякі пруть як танки й швидко перетворюють взаємини на бардак. Маючи туманний зв’язок із кінцевим клієнтом і нічого не розуміючи в самому проєкті, вони дуже агресивно реагують на будь-які уточнювальні запитання. Це крайні випадки, які швидко розпізнаються й від яких треба швидко позбуватися. Вони мають звичку вчепитися як кліщ: надзвонювати, обіцяючи відразу золоті гори, якщо все піде за їхнім планом, і тут-таки небесні кари, якщо буде не так, як вони сказали. Посилайте їх подалі якомога швидше й із чітким зазначенням напрямку.
Варіант замовник-ідіот. Я пишу це не як роздратований і розніжений фрилансер, який образився на світ. Бувають такі замовники, яких інакше не назвеш, — випадки, що часто межують із психічними відхиленнями. Спектр таких замовників широкий. Це може бути замовлення на доопрацювання якогось вузла для зменшення тертя, підвищення пружності системи чи будь-чого іншого. Чіткого технічного завдання зазвичай немає, але саме завдання виглядає нескладним. Ви його виконуєте, вам навіть платять — зазвичай ідеться про невеликі суми. Потім просять доопрацювати. За цей час людина стає дедалі фамільярнішою, уже сприймає вас як зовсім свого, хоча ви приводів не давали. Платять за доопрацювання, а потім пропонують зустрітися особисто. Зазвичай це нескладно, та й спілкуєтеся ви вже давно. Зустрічаєтеся — і після довірливої бесіди виявляєте, що ви з ним, тобто із замовником, уже за пів кроку від вічного двигуна або ще якоїсь подібної хрінні.
Буває, що на такому можна довго й потроху заробляти, але будьте обережні: у таких замовників зазвичай несподівано закінчуються гроші, а без процесу втілення ідеї в життя вони вже не можуть. Оскільки ви його давній знайомий, він вважає, що ви теж перейнялися цим до глибини душі й далі витрачатимете власні гроші. Нейтрального ставлення для таких людей не існує: вас сприйматимуть або як колегу, або як ворога.
У моєму житті таких клієнтів було двоє. Один справді робив вічний двигун, занурюючись у безодні підсвідомості дедалі глибше. Але потім йому пощастило зі спадщиною. На отримані гроші він купив, зокрема, «цілком необхідний» йому високовольтний трансформатор виробництва 50-х років для промислової металографічної рентгенівської трубки, і його вбило. На цьому все закінчилося. Другий будував пастку для «нейтральної енергії». Сам він мав інженерну освіту, закінчив Харківський автодорожній інститут, він же ХАДІ. Мозок зламався вже пізніше, тому завдання давав цілком нормальні — аж поки не настав час особистої зустрічі за чаркою. Тут я потрапив у світ «мозкошмигів» і «уявних понарошок», багато дізнався про походження світу, енергії та інформації. Від цього співробітництва я відкараскався насилу: підмивало навіть подарувати йому високовольтний трансформатор як річ у господарстві цілком необхідну. Але він якось зник сам, хоча ще кілька років я напружувався, побачивши на вулиці когось схожого на нього.
Варіант замовник-перфекціоніст, який прагне бездоганного результату. Зазвичай виявляється на ранніх стадіях. Порятунок — чітко прописати, за що саме платять. Інакше ви загрузнете в доопрацюваннях, у прописуванні технології так, щоб усе виходило ідеально рівним, ідеально блискучим та іншим ідеальним. Починають навіть згадуватися творці вічних двигунів: їм для щастя теж завжди бракує зовсім трохи — кількох відсотків ККД, коефіцієнта корисної дії, трохи зменшити тертя, посилити відбиття, і так до нескінченності.
Варіант замовник, який робить щось на продаж. Сам він до пуття не розуміє, які технічні вимоги потрібні, але розуміє, що товарний вигляд дуже важливий. Як і перфекціоніст, хоче певного ідеалу, але усвідомлює, що за все треба платити — не вам як конструктору, а виконавцям. Тому часто кидається між здешевленням проєкту й бажанням, щоб було «без пилу й подряпин». За ручного, одиничного виготовлення це різко здорожчує роботу, бо потрібні виконавці високої кваліфікації й, скажімо так, «регулярно, постійно акуратні». Коли працюють із виробами, які, наприклад, відполіровані ззовні й усередині та перебувають у роботі не один тиждень у цеху, не призначеному для таких виробів і з відповідним персоналом, уберегти їх від подряпин і потертостей дуже-дуже складно. Якщо це, скажімо, полірована нержавійка, достатньо, щоб хтось з іншого кінця цеху пустив на незахищений метал струмінь іскор від болгарки, — і матимете на ньому купу іржавих цяток і розводів. Будь-яке втручання в поверхню призведе до того, що очищена чи якось інакше оброблена ділянка відрізнятиметься від решти виробу: доведеться переполіровувати все. З такими проблемами можна боротися, способи є. Але для цього або конструктор, або керівник робіт повинен мати відповідний досвід.
Замовник — родич головного. Він може бути цілком чудовим виробничником, але трапляється різновид пофігіста: «Мені взагалі пофіг. Усе одно в кінці тато, дідусь чи дядько прийматиме сам — от нехай і роблять так, щоб йому сподобалося». Якщо виникає щось подібне, попри поетапні виплати постарайтеся якось перехопити того головного або переконатися, що він у курсі того, що відбувається. Бо наприкінці може вибухнути грандіозний скандал: бачення того, хто вів роботу, й самого головного можуть дуже відрізнятися.